Інформаційний бюлетень «Редукціон» № 9-10-11 (139-140-141) — жовтень, листопад, грудень 2017 року
Інформаційний бюлетень «Редукціон» № 9-10-11 (139-140-141) — жовтень, листопад, грудень 2017 року


 



 


Чи готова Україна до запровадження електронних державних закупівель



Скільки разів чули ми нарікання вітчизняних виробників на те, що правила держзакупівельної гри їх фактично позбавляють можливості отримати замовлення від держави. Проте, як виявилосяна процедурі розкриття, яку відвідали медіа-вартові, існує й інший бік медалі. Відчуваючи потребу у закупівлі запчастин для вантажного вагону-литво візків, комітет з конкурсних торгів ДП «Дарницький вагоноремонтний завод», попри всі намагання, придбати необхідну продукцію так і не зміг.
Чому ж, поцікавляться допитливі. Відповідь проста: на торги за цим предметом закупівлі не надійшло жодної пропозиції, тож передректи результат торгів не важко – згідно із законом «Про здійснення державних закупівель» торги будуть відмінені. Здавалося б, з подібною ситуацією стикається не одне підприємство в Україні, особливо ті, які купують не прозаїчні, а вузькопрофільні предмети. І вони виходять із ситуації: втрачаючи час, кількаразово оголошують відкриті торги, а потім, махнувши рукою, купують в одного учасника, та все-таки врешті-решт отримують бажане і необхідне для провадження діяльності підприємства. Те, що за час,витрачений на проведення формальних у такому випадку процедур, можна втратити кілька вигідних контрактів через зрив строків – не межа жахів для українських підприємств. Ситуація для Дарницького вагоноремонтного заводу навіть гірша, скаржиться голова комітету з конкурсних торгів.
Справа у тому, що виготовленням таких запчастин в Україні займаються лише два потенційні учасники торгів. Цього, здавалося б, вистачило для вдалого перебігу торгів, але за певних умов: по-перше, пропозиції конкурсних торгів мають бути складені бездоганно і удвох дійти до оцінки, по-друге, для початку вони хоча б мають бути подані. Якщо перше не є захмарною мрією, то друге вбачається чи не примарою.
Перший потенційний учасник, маючи достатньо потужностей та напрацювавши за роки існування собі непогану репутацію, наразі достатньо успішно співпрацює з Російською Федерацією. Причому виконує не разові замовлення, а фактично повні обсяги продукції виводить на російські терени, до того ж має російський сертифікат, що стає запорукою вдалого співробітництва у майбутньому. На тлі цього абсолютно зрозуміло, що відволікатися на менші обсяги економічно не вигідно, навіть не логічно. Тим більше, що подейкують: за умовами договору продаж продукції на території України потягне за собою втрату того самого пресловутого російського сертифікату.
Другий можливий учасник подібного роду закупівель теж на торги не рветься. Подібні запчастини хоча і виготовляє, проте більшою мірою використовує їх для власних потреб.
От і складається ситуація, за якої, з одного боку,від відсутності замовлень страждають учасники-виробники, а з іншого – потерпають замовники, які, докладаючи чималих зусиль, виконують величезні обсяги паперової роботи, а результат отримують нульовий. Замкнене коло.
Який з нього вихід? Наразі дуже примарний і не надто зручний. Можна спробувати розбавити таку монополізацію продукцією з Чехії, США та Китаю, проте у цьому випадку виникають проблеми з митницею, через яку переправити імпортні комплектуючі – занадто дороге задоволення. Крім того, за цим потягнеться процедура сертифікації продукції в Україні.
Отже, коли і в який спосіб Дарницький вагоноремонтний завод вирішить проблему, котракожного дня стає нагальнішою, невідомо. Наразі комітет з конкурсних торгів може тільки мріяти дійти хоча б до процедури розкриття пропозицій – хай там скількох! Поки ж держзакупівельну техніку за цим предметом закупівлі відпрацьовано лише до цього етапу.

Медіа-варта з Києва