Учасники розпочинають гру в схованки

Скільки разів чули ми нарікання вітчизняних виробників на те, що правила держзакупівельної гри їх фактично позбавляють можливості отримати замовлення від держави. Проте, як виявилосяна процедурі розкриття, яку відвідали медіа-вартові, існує й інший бік медалі. Відчуваючи потребу у закупівлі запчастин для вантажного вагону-литво візків, комітет з конкурсних торгів ДП «Дарницький вагоноремонтний завод», попри всі намагання, придбати необхідну продукцію так і не зміг.
Чому ж, поцікавляться допитливі. Відповідь проста: на торги за цим предметом закупівлі не надійшло жодної пропозиції, тож передректи результат торгів не важко – згідно із законом «Про здійснення державних закупівель» торги будуть відмінені. Здавалося б, з подібною ситуацією стикається не одне підприємство в Україні, особливо ті, які купують не прозаїчні, а вузькопрофільні предмети. І вони виходять із ситуації: втрачаючи час, кількаразово оголошують відкриті торги, а потім, махнувши рукою, купують в одного учасника, та все-таки врешті-решт отримують бажане і необхідне для провадження діяльності підприємства. Те, що за час,витрачений на проведення формальних у такому випадку процедур, можна втратити кілька вигідних контрактів через зрив строків – не межа жахів для українських підприємств. Ситуація для Дарницького вагоноремонтного заводу навіть гірша, скаржиться голова комітету з конкурсних торгів.
Справа у тому, що виготовленням таких запчастин в Україні займаються лише два потенційні учасники торгів. Цього, здавалося б, вистачило для вдалого перебігу торгів, але за певних умов: по-перше, пропозиції конкурсних торгів мають бути складені бездоганно і удвох дійти до оцінки, по-друге, для початку вони хоча б мають бути подані. Якщо перше не є захмарною мрією, то друге вбачається чи не примарою.
Перший потенційний учасник, маючи достатньо потужностей та напрацювавши за роки існування собі непогану репутацію, наразі достатньо успішно співпрацює з Російською Федерацією. Причому виконує не разові замовлення, а фактично повні обсяги продукції виводить на російські терени, до того ж має російський сертифікат, що стає запорукою вдалого співробітництва у майбутньому. На тлі цього абсолютно зрозуміло, що відволікатися на менші обсяги економічно не вигідно, навіть не логічно. Тим більше, що подейкують: за умовами договору продаж продукції на території України потягне за собою втрату того самого пресловутого російського сертифікату.
Другий можливий учасник подібного роду закупівель теж на торги не рветься. Подібні запчастини хоча і виготовляє, проте більшою мірою використовує їх для власних потреб.
От і складається ситуація, за якої, з одного боку,від відсутності замовлень страждають учасники-виробники, а з іншого – потерпають замовники, які, докладаючи чималих зусиль, виконують величезні обсяги паперової роботи, а результат отримують нульовий. Замкнене коло.
Який з нього вихід? Наразі дуже примарний і не надто зручний. Можна спробувати розбавити таку монополізацію продукцією з Чехії, США та Китаю, проте у цьому випадку виникають проблеми з митницею, через яку переправити імпортні комплектуючі – занадто дороге задоволення. Крім того, за цим потягнеться процедура сертифікації продукції в Україні.
Отже, коли і в який спосіб Дарницький вагоноремонтний завод вирішить проблему, котракожного дня стає нагальнішою, невідомо. Наразі комітет з конкурсних торгів може тільки мріяти дійти хоча б до процедури розкриття пропозицій – хай там скількох! Поки ж держзакупівельну техніку за цим предметом закупівлі відпрацьовано лише до цього етапу.

Медіа-варта з Києва